Україна почалася зі Золочева

AVB |
Надія Юрків До Золочева я потрапив випадково, завдяки молодіжному пленеру "Країна Замків. Золочів", який проводила Львівська обласна ліга інтелектуальної творчості, спільно з місцевою райдержадміністрацією. Мене здивувало, що перший керівник у районі, пані Надія Юрків, майже цілий день приділила нам, журналістам. Усі наші розмови, за браком місця, просто неможливо вмістити на цих шпальтах, тож представимо лише кілька їх фрагментів.
джерело: Поступ (Ігор Мельник)
www.postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=12866

-- Пані Надіє, чому ви взялися за організацію цих молодіжних заходів?

-- Мені боляче слухати, що наше старше покоління постійно нарікає на молодь. Я вважаю, що наша молодь найкраща, найрозумніша, тому ми повинні все зробити, щоб виховати собі гідну зміну. Я вважаю, що нація, яка не дбає про пенсіонерів та молодь, сама себе не поважає. Ми запросили студентів Львівщини, а також Києва. Я рада запросити студентів із усіх областей нашої України. У нас в Золочеві є що показати. Це і чудовий замок, який студенти допомагають нам реставрувати... Працює чудова група студентів-художників на пленері. Вони за два тижні зробили багато гарних робіт, тому не так легко буде вибрати найкращі. Ми все повинні робити для наших дітей. Ніхто не буде ними займатися, крім нас самих. А я, як жінка, яка сама маю двох синів і дуже люблю дітей, хотіла б, щоб діти приносили нам радість, щоб їх було найбільше, щоб у наших сім'ях їх народжували по четверо-п'ятеро, щоб вони мали можливість жити прекрасно у нашій державі. Мені хочеться, щоб наша молодь відчувала турботу і з боку нашої влади.

Ще додам, що наприкінці червня ми проводили святкування з представниками усіх шкіл, які носять ім'я Маркіяна Шашкевича. Ще проводимо щорічні фестини, присвячені Маркіяну Шашкевичу, на Білій Горі, з якої видно не тільки наш район, а й сусідні Буський та Бродівський. Цього року святкову літургію відправляв владика УГКЦ Ігор Возняк. Проводили в Золочеві "Шашкевичеві читання". Дуже добре виступила, зокрема, молода аспірантка з Дрогобицького університету Ірина Барна... У мене було таке враження, що я повернулась у студентські роки. Ще й відкрили погруддя Маркіяна Шашкевича. Він прожив усього 32 роки, а скільки встиг зробити! Життя його має бути для нас прикладом. А ми, хто живе по 50-60 років, чи можемо показати, що залишили після себе? Я кажу іноді чоловікам: Маркіян прожив 32 роки, його донині згадують, а хто ж вас згадає?

Ми живемо в такому краї, де історія стільки залишила! А Борис Возницький навіть каже: "Надю! Україна почалася зі Золочева! Тут навіть шумери були." Він мене переконує, що в Золочеві, райцентрі Харківської області, зустрічаються такі ж прізвища, як і в нас. Він вважає, що Україна починалася з нашого Золочева і звідси українці розселялися далі на Схід.

А ще є у нас гаварецька кераміка. Цього року ми перенесли гаварецьку піч до школи юних техніків, що у Золочеві. У нас працює чудова майстриня, яка тепер вчить дітей цьому мистецтву. І воно вже не пропаде. Я замовила у них бюст княгині Ольги, бо вважаю, що у кожного чоловіка-керівника має бути така скульптура. Я обіцяю, що кожному керівнику районної адміністрації області подарую такий бюст. Хай вони дивляться на княгиню Ольгу, і нехай так мудро керують, як керувала вона.

-- Здається, Ви єдина жінка в області на посаді голови райдержадміністрації?

-- По-моєму й у всій Україні такої немає. Була ще в Закарпатті одна жінка, і то її звільнили. Тепер, коли я приїжджаю на нараду до Києва, то все дивлюся, чи є ще хоч одна, яка на таке згодилася. Бо, повірте, перше завдання жінки -- це не кар'єра, це сім'я, чоловік і діти. Кар'єру, я можу робити зараз, коли в мене дорослі діти. А перше, з чого я почала роботу на посаді голови райдержадміністрації, то відвідала сама всі дитячі садочки і школи. Бо, як ми виховаємо, таких дітей і будемо мати. Діти наші мають знати правду про нашу історію, якою б вона гіркою не була...

Я звичайна суха людина, бухгалтер за освітою, кандидат наук вже давно -- 18 років. Дуже рано, ще у десятому класі, у мене не стало матері, вона померла у 40 років. І коли я залишилась сама з батьком і трьома братами, то зрозуміла, що всю сім'ю маю взяти на свої плечі, і що тільки працею зможу стати на ноги. Після закінчення сільськогосподарського інституту в Дублянах повернулась у своє село бухгалтером колгоспу. Коли відчула, що мене сватають головою колгоспу, то втекла в аспірантуру. Пройшли роки, захистила кандидатську, думала піти працювати у вуз. Та мене не питали, приїхали з райкому і запропонували посаду голови колгоспу. На цій посаді пропрацювала десять років. Тож моя політика -- сіяти, орати і будувати. Я усе життя будую, як жінка, якій всього треба.

А у 1997 році тодішній голова адміністрації Іван Рудник взяв мене першим заступником і начальником управління сільського господарства. У 1998 році зі своєї наївності вирішила балотуватися до Верховної Ради. Програла тоді Олексі Гудимі. Тяжко це пережила, бо вважала, що району потрібен свій депутат. Намагалась перебратися в Дубляни на спокійну викладацьку робота, але мою кандидатуру запропонували на голову районної податкової. І стала єдиною головою колгоспу у податковій службі. А минулого року стала головою райдержадміністрації.

-- Які перспективи району, зокрема, місцевої молоді?

-- Колись у Золочеві був великий військовий завод радіоапаратури, на якому працювало шість з половиною тисяч працівників. Протягом 1990-х років завод втратив зв'язки з постачальниками, яких було понад 160 у всьому колишньому СРСР. Та й на продукцію його, прилади для космічної і оборонної галузі, зараз немає замовників. Тож завод не працює і проблема з працевлаштуванням дуже складна. Але поступово вона вирішується. Вже сьогодні інтенсивно запрацював цукровий завод, а це 800 робочих місць, працює м'ясокомбінат. Знаходиться робота для будівельників: ремонтувати, реконструювати школи, садочки, будинок культури, райдержадміністрацію... Для дівчат і жінок працює швейна фабрика, яка на сьогодні має 60 вільних місць для кваліфікованих швачок. Цю недостачу ми намагаємось компенсувати за рахунок нашого професійного училища. Фабрика працює за давальницькою схемою, на експорт для Англії, і кількасот жінок одержує зарплату понад 400 гривень. А, коли з першого січня зменшиться податок на зарплату до 13%, то їх реальна зарплата автоматично зросте.

Що стосується молоді, то тут найперспективніший шлях -- підприємництво і бізнес. І мене, як колишнього керівника податкової, дуже тішить, що у нас вже є цехи з виробництва меблів, переробки деревини, каменярства... Ви навіть не уявляєте, яка наша молодь талановита! Наше завдання підтримувати молодих перспективних підприємців, які вдало роблять свій бізнес. Наприклад, раніше ми возили квіти з-закордону, з Голандії, Польщі. Зараз у Золочеві вирощують власні троянди та інші квіти на продаж. А у "нашому старовинному місті Вороняки" -- так жартівливо називають підміське село, яке ще за радянських часів було відоме своїми яблуками, -- тепер вирощують чудові хризантеми. Ще одна молода людина зараз вирощує перепілок. Молоді хлопці почали вирощувати гриби-гливи. Так що у Золочеві є багато цікавих речей, їх треба підтримувати. І завданням влади є не стільки керувати економікою, скільки допомагати людям виявляти себе.

Коментарі

  1. обидно за вранье о Золочеве, реалии я недавно видел:
    Для дівчат і жінок працює швейна фабрика
    не идут туда, потому что уж больно по-рабски с ними обходилась зарубежная владелица

    у нас вже є цехи з виробництва меблів
    На одном из нах (около магазина "Надия" я был... печально, если это называют в качестве примера. Люди хорошие - но такой кустарности я не видел даже у отсталых арабов.

    вирощують чудові хризантеми
    Цветы - это прекрасно. Но ведь покупать их приходится в основном на заработанные за рубежом средства. Это далеко не показатель развития современного государства (развитого, о котором говорит пани Надия). Посмотрите форум молодежи - мечта уехать - вот какие "перспективи місцевої молоді". А если все уедут?
    Все это говорю с болью - полтора десятка независимости пока не дали ожидаемого результата, а долго на ругани "москалей" и "восстановлении исторической справедливости" трудно прожить.