SiteCity про Золочів

AVB |
"Одного весняного дня блукаючи про просторах безмежного Інтернету я вирішив пошукати дещо про своє рідне місто, Золочів. На жаль я знайшов лише одне мiсце де можна було прочитати про нього. На моє превелике здивування виглядало воно дуже бiдно, кілька фотографiй, адресів деяких установ и все! Сайтом ніхто серйозно не займався i не займається. На емайл котрий я послав до адмiна ніхто так i не відповів тому я вирішив: якщо буду мати вільний час i літературу зроблю куточок про наше мiсто. Про себе говорити багато не буду, лише скажу що я являюсь випускником Школи №1 iм.Степана Тудора, на даний момент живу далеко від Золочева. Напевно тому у мене виникнула ідея с візитною карткою нашого містечка в Інтернеті."
джерело: www.zolochiv.sitecity.ru

Золочів. Легенди i Дійсність

За вiки свого існування Золочів бачив орди кочівників и княжі міжусобиці, стогнала земля Золочiвська від набігів турків i татар, віддаючи в ясир своїх синів i дочок. Через Золочів йшли полки Богдана Хмельницького, визволяючи землю українську від польських поневолювачiв. Не обминули його лихоліття першої i другої світових воєн. Та щоразу Золочів вставав із руїн...

На жаль, немає відомостей про давньоруський Золочів, проте існування на теренах Золочiвщини таких давньоруських твердинь як Плиснесько чи Гологори, а також близькість до Львова i Звенигорода свідчать про його давнє історичне минуле ще за часів Київської Русі i Галицько-Волинського князівства. Лише в уяві ми можемо побачити давньоруське городище на пагорбах біля річки Золочiвки, оточене непрохідними болотами, проходи через через які знали лише місцеві жителі. За давнім переказом на берегах річки Золочiвки у напрямі сил Єлиховичi i Городилова існувало місто Радече - сучасник Плиснеська. Місто було погано укріплене з цієї сторони i тому його мешканці говорили, що то є лихо вічне. Мабуть ця обставина i дала назву селу - Єлиховичi. Саме ж місто Радече загинуло від набігів кочівників ще в першій половині 13 століття. Його жителі, що залишилися живими, перейшли жити в навколишні болота. Оселі вони будували на дубових палях, вбитих в болото. Стежки i вулиці були зроблені з таких же палів. Немає достатніх підстав стверджувати, що Радече - це давній Золочів, але варто згадати один цікавий факт. На початку нинішнього століття в місті прокладали водопровід i знайшли у торфовищах грубі дубові пали, вбитi рядами в землю. У торфі вони законсервувалися i набули синьо-чорного кольору...

Роль давнього Золочева зумовлювалась його географічним положенням. Місто знаходилось на перетині важливих галицьких шляхів. У Золочеві Глинянський тракт "злучався" з дорогою на Теребовлю i Галич. Ця обставина можливо, i дала місту давню назву "Злучiв" яка потім трансформувалася у Золочів. Пізніше місто було важливим пунктом татарського шляху, що йшов на Львів. Сьогодні про це нагадує лише назва Золочiвського передмістя "Шляхи". Через місто Золочів йшли Чумацькі валки з сіллю із Чорного моря, вірменські й перські купці везли свої товари до західних міст, зупиняючись тут на ночівлю. Перша письмова згадка про Золочів, відома на сьогоднішній день, датується 1427 роком. Це раніше, ніж згадується Жовква, Бережани, Зборів, та ін. Надійно укріплений замком від набігів загарбників, Золочів був добре розвинутим містом. Вже тоді разом із замком він належав до групи міст, які створювали оборонне передпліччя Львова. Середньовічний Золочів відомий як приватне місто. Відомі вельможні власники його - Щечоновичи (Чецочони), Сининськи, Струмило, Гурки, Собески та iншi. З 1523 року Золочів має Магдебурзьке право. Щорічно тут влаштовуються багатоголосі ярмарки, на яких чується багато мов близьких i далеких народів, продається крам як із сусідніх, так i з заморських країв. Про середньовічний Золочів нам нагадують лише декілька будiвель, що збереглися на сьогоднішній день. У першу чергу - це житло-двiр (будинок убогих), замок та церкви - Воскресіння і святого Миколая. Вiкове існування їх овіяне легендами i таємницями.

Історія Золочiвського замку

Фортечна стіна - частково зруйнована, трохи поросла кущами, оповита легендами і припорошена дійсністю... Вона і зараз вражає своєю могутністю і красою... А почалась ця історія кілька століть тому.

Вже у 1442 р. на перехресті доріг з Тернополя, Бережан і Поморян існували укріплення, а сам тогочасний Золочів був форпостом для захисту Львова. Один з найраніших власників міста Станіслав Сєнінський у 1532 р. продає маєток разом із фортецею познанському каштелянові графу Андрію Гурку, якому і випала доля першого реставратора замку після нападу татар 1541 року. Вони настільки його зруйнували, що ґрунтовна перебудова завершилася заледве через століття - у 1634 р., коли місто перебувало у власності батька майбутнього польського короля Яна III Собєського - Якуба. На місці напівзруйнованого замку постала нова оборонна цитадель, яка відповідала всім вимогам тогочасної фортифікаційної військової стратегії: бастіони, що увінчувались вежами, високі вали, укріплені кам'яними плитами... Такі зміни, що втілювалися в життя кращими зодчими того часу, були спричинені появою татар на теренах Речі Посполитої.

Вже перший напад ординців відбувся 13 серпня 1649 р., в результаті чого місто згоріло, а більша частина його жителів потрапила у ясир. "Золочівщина, Зборів, Озерна, Поморяни так сильно були спалені, що хліба і ліків не можна знайти", - писав до Львова Ян III Собєський.

У 1672 р. після укладення П. Дорошенком союзу з Туреччиною до Львова попрямувала турецька армія Капудана, а ще через три роки мури замку відбивали напад Аджі-Гірея. Чи не найвідоміший власник Золочева Ян III Собєський рідко перебував у своєму маєтку. Успадкувавши після вимерлого великопанського роду Даниловичів замки в Поморянах, Жовкві і Олеську, він, як правило, проживав у Яворові, іноді - Варшаві чи Жовкві. Та й Марисенька (королева Марія Казимира де Аркуйон) надавала більшу перевагу відпочинку у Франції, куди виїжджала "інкогніто". Ян III радив дружині називати себе Маркізою де Жовква, Яворів чи Золочів, аби ніхто не впізнав там Собєську, а сам в листах до неї підписувався "пустельником Золочівських лісів".

У 1737 р. замок разом із маєтком переходить до Сандомирського воєводи Тарли, згодом - до Радзивіллів, в час господарювання яких фортеця сильно занепадає, а весь інвентар у 1772 р. потрапляє до Австрії.

У 1801 р. Золочів придбав граф Лукаш Комарницький, який здійснив чергову реставрацію замку. Його син Олександр, що приїжджав сюди на вакації, зібрав унікальну колекцію рідкісних рослин і квітів. Він навіть заповів, аби його поховали серед лісу...

У 1834 р. замок було передано австрійському уряду під казарми для війська. Згодом колишня резиденція польської шляхти перетворюється у лікарню, а з 1870-х - державну в'язницю. Роль в'язниці замок виконував аж до 1953 р. Наступні 30 років (1955 - 1985) він слугував притулком для професійно-технічного училища. Лише в 1986 році Золочівський замок було передано Львівській галереї мистецтв (тоді ще картинній галереї), яка через три роки розпочала відновлення замкового комплексу. Реставраційні роботи тривають до сьогодні, здебільшого - на кошти меценатів. Але незважаючи на всі негаразди, замок живе своїм життям - життям реставраторів, відвідувачів, поважних гостей і привидів ...

Замість післямови

Золочівський замок називають фортецею, та його головною окрасою, напевно, є невеликий палац, Китайський, - приклад поєднання двох протилежних культур: Східної і Західної.

Збудований на межі XVII і XVIII століть, він став втіленням моди на "Китайщину", хвиля якої прокотилася тоді всією Європою. В уяві людини XVII ст. Китай був своєрідним раєм на землі, де панувала гармонія, де земне поєднувалося з небесним, а довершеність форм була максимально предметною.

Ось так і з'явився в Золочеві Китайський палац, а разом з ним Конфуцій та Лао-Цзи, які ще протягом багатьох століть навчатимуть східної мудрості усіх нас.

Коментарі

  1. Візитка картка дуже сподобалась - дякую автору. Про себе - я також випускник СШ № 1 м. Золочів. Живу у Львові.