Історичні постаті

Петро Бандура |
Ця книжечка є першою моєю спробою в історичній літературі міста Золочева і прилеглих до нього сіл. Вона охоплює події і їх наслідки декількох поколінь за 1914-2006 роки.

Пізнаючи історію нашого міста і його оточуючих сіл, пізнаємо самих себе. Бо ми - автохтони на предковічній нашій землі, на якій панували різні загарбники. Вона дає уявлення про події, які відбувалися на даній території і боротьбу нашого народу і його патріотів проти окупантів наших земель (поляки, німці і росіяни).

Книжечка не претендує на абсолютну повноту, висвітлення всіх подій і їх наслідків на території Золочева і його ближчих околиць.

В нарисах наведено чимало імен людей, які із зброєю в руках боролися з окупантами за волю України, за відновлення на наших землях Української Самостійної Соборної Держави. Поряд з героями чоловічої статі велику допомогу в їх боротьбі давали дівчата, жінки-матері. Вони були зв'язковими, медсестрами, аптекарями, лікарями і учителями. Молоді дівчата надавали воїнам ОУН і УПА велику допомогу: носили їжу, розповсюджували листівки, в'язали шкарпетки, рукавички і т.п.
Вони - нескорені, патріоти, члени ОУН. Вони могли врятувати своє життя, але добровільно обрали шлях на Голготу, гинучи із словами "Слава Україні", "Ще не вмерла Україна", "Смерть катам".

Петро БАНДУРА

Історичні постаті

Іван ФранкоІван Франко
В 1911 році місто Золочів відвідав Іван Франко. У театральному залі в будинку імені М. Шашкевича (сучасна райспоживспілка) видатний український письменник читав свого «Мойсея». З великим задоволенням населення міста, гімназисти та учнівська молодь слухали Івана Франка. Українців, поляків, євреїв об’єднала ця історична подія і вони бачили і чули каменяра.

Мирон ТарнавськийМирон Тарнавський
Закінчив німецьку гімназію в м.Броди. Вчився в старшинській школі кадетів. Почав свою військову кар’єру в Перемишлі лейтенантом. Коли перевели його до Самбора, дістав звання поручника. Потім служив у Золочеві. Саме тут отримав звання капітана. Війна 1914 року застала Тарнавського у Золочеві. Пішов на фронт і з перших днів проявив себе справжнім бойовим офіцером. Службу в австрійській армії М. Тарнавський розглядав як підготовку до створення регулярної української армії. У майбутньому він - командувач Української Галицької Армії. Коли в грудні 1919 року почалося формування 4-ої Золочівської бригади УГА, багато інтелігентів Золочева записалися у її лави.

Микола ВеличкоМикола Величко
В 1939 році 1 вересня почалася друга світова війна. Галичина відійшла до складу СРСР. Поповнилася учнями українська гімназія «Рідна школа» і Народна Українська Школа ім. М. Шашкевича. Директором української гімназії став останній директор гімназії «Рідна школа» професор Микола Величко. Через деякий час М. Величко перейшов працювати до відділу народної освіти.

Андрій ГречкоАндрій Гречко
В кінці 1940 р. полковник радянської армії, став начальником військового гарнізону в м. Золочів. В майбутньому він став міністром оборони СРСР, а після цього маршалом СРСР.

Роман ЗавадовичРоман Завадович
Письменник, поет. Писав здебільшого для дітей, вчитель української мови, патріот України. В 1941 році емігрує за кордон і там пише українською мовою повісті, редагує журнал «Веселка», працює редактором книжкових видань в Чікаго. З 1974 року він професор Українського Католицького Університету в Римі.

Мирослав МарусинМирослав Марусин
Випускник Золочівської середньої школи №1. В липні 1944 року М. Марусин - студент богослов’я. Виїхав у Німеччину (Мюнхен). В травні 1948 року продовжив навчання на вищих богословських курсах у Римі. 12 червня 1951 року захистив докторську дисертацію у Папському Інституті Східних Наук. В даний час владика М. Марусин є членом Римської Курії Священної Конгрегації для Східних Церков.

П. ОришкевичП. Оришкевич
Будучи географом і картографом, викладав географію в Золочівській школі у 1939-1944 рр. В 1949 році він емігрував у США, де працював учителем, пізніше директором школи українознавства у Вашингтоні. Автор підручників для шкіл українознавства, видав атлас карт Золочівщини. Помер в 1982 р. у Вашингтоні.

Микола ДубасМикола Дубас
Очолював підпільну молодіжну організацію «Наша зміна», осередок якої діяв у СШ № 1, був арештований органами КДБ під час екзаменів на атестат зрілості в 1949 році, суджений на 10 років Особливих таборів. Повернувся в Україну, закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював в галузі енергетики, має низку авторських свідоцтв, винаходів та публікацій. З 1991 року завідує науково-дослідним відділом Львівської організації «Меморіал» ім. В. Стуса. З 1998 року член Національної Спілки письменників України. Патріот України, вчений, письменник, громадський діяч, член Національної Спілки письменників України.

Гнат СтефанівГнат Стефанів
Полковник УГА, генерал-хорунжий, народився 10 лютого 1886 р. в селі Топорівці Городенківського повіту на Івано-Франківщині в родині отця Петра Стефаніва і мами, яка була найстаршою сестрою Леся Мартовича (письменник Галичини) у багатодітній сім’ї (10 дітей). Найкращі роки Г. Стефаніва пройшли в нашому місті Золочеві. В 1902 році він вступає на навчання до кадетської школи у Львові, яку успішно закінчив в 1906 році. Військову службу відбував у різних піхотних полках. В 1915 році попав у російський полон у місті Перемишлі, з якого успішно втік і через Фінляндію та Швецію назад дістався до Австро-Угорщини. Листопадовий зрив застав його у запасному коші 35-го стрілецького полку в Золочеві. Тут він вдало перевів державний переворот (українці взяли владу від австрійських солдатів). Українська Національна Рада назначила його на початку 1918 р. полковником і командиром всього українського війська у Львові. Від грудня 1918 р. до березня 1919 р. він був призначений начальником постачання Дієвої армії, а дещо пізніше - учасником першого зимового походу окремого кінного полку. В 1920 р. з групою воїнів генерала Крауса перейшов до Чехословаччини, де виконував обов’язки команданта українських військових відділів на Закарпатті і також обов’язки консула ЗО УНР в Ужгороді. В 1947 р. урядом УНР був підвищений до рангу генерал-хорунжого. Помер 21 червня 1919 р. у місті Реґенсбурзі і там похований.

Віктор КурмановичВіктор Курманович
Полковник, генерал-читар. Народився при кінці листопада 1876 року в селі Вільшаниця Золочівського повіту на Львівщині в сім’ї священика Йосипа Курмановича. Він пройшов велику життєву дорогу - героїчну і трагічну і від офіцера австро-угорської армії до генерала Галицької армії. Життя закінчив у невідомій далекій Одесі на лікарняному ліжку внутрішньої тюрми НКВС. Батько віддав сина після закінчення п’ятого класу в гімназії до кадетської школи у Львові, звідки був скерований на навчання у військову академію. Після її закінчення він одержав призначення в Генеральний Штаб австрійської армії. В час російсько-австрійської війни попав у російський полон, проте в тюрмі він був не довго. Його обміняли за офіцера російської армії, що був в австрійському полоні. Після полону він опинився на передовій, в окопах, які стали ледь не його домівкою на довгі роки війни. Після розвалу Австро-Угорської імперії він вже в рядах ЗУНР і в другій половині листопада 1918 р. полковник Курманович прибув до Тернополя (де був осідок Державного Секретаріату Військових справ) (військовий міністр) і йому наказано очолити північне крило вже українсько-польського фронту. Пізніше він був підвищений у званні до генерала-четаря Галицької армії. На початку 1920 р. УГА перестала існувати. Віктор проживав вже на Закарпатті до 1945 року. Після закінчення другої світової війни, у 1945 році радянська спецслужба заарештувала В. Курмановича і завезла до тюрми в місті Одеса. В муках у одеській тюрмі 18 жовтня 1945 року В. Курманович помер.

Антоній ШнайдерАнтоній Шнайдер
Народився 9 червня 1825 року у селі Вільшаниця у німецькій родині яка прибула на Україну з Баварії. В 1842 році закінчив Львівську гімназію. З 1845 року - штабіст 8-го гусарського полку австро-угорської армії у Жовкві. Під час революції 1848 р. спочатку воював проти угорського революційного війська, відтак перейшов на бік повстанців, поранений потрапив в полон, відбув трирічне ув’язнення. З 1853 р. знову в Жовкві, рахівник на будівництві шляхів. В 1859 році звільнився і перебрався до Львова. Спочатку працював простим робітником, згодом - у газеті «Дзеннік Літерацкі», після цього - позаштатним радником намісництва. Згодом займався збиранням всього, що стосувалося географії і історії. На це він витрачав багато часу і грошей. Зібравши великий матеріал, у 1868 році Антоній розпочав видавати «Енциклопедію до краєзнавства Галичини». У 1874 році видання припинилося. Свій зібраний матеріал А. Шнайдер частково передав у власність Академії Наук у Кракові взамін за невеличку пенсію. Останні роки свого життя Антоній провів у стані самітника і нестерпних матеріальних умов.

Володимир ДомбровськийВолодимир Домбровський
Професор, народився у селі Гарбузові на Тернопільщині в 1893 р. Молодим хлопцем пішов служити в Українську Галицьку Армію. Поранений і тяжко хворий він закінчив свою військову кар’єру в Києві. А потім доля закинула його в наше місто Золочів, де він до 1925 року був викладачем у «Рідній школі». Він був високовченим. Про це свідчать дві його книги. Це мовознавчі праці: «Українська стилістика і ритмівка» і «Українська поетика», але невблаганна смерть викреслила його ім’я з-поміж цвіту нашої інтелігенції. На довгі десятиріччя ім’я в. Домбровського було забуте. В. Домбровський був надзвичайно скромною людиною і мав величезний талант науковця, не афішував своєю вченістю, а тихо і непомітно робив свою велику справу. Похований він на міському цвинтарі в Золочеві, але сьогодні ніхто не знає де його могила.

 М. ХмільовськийМ. Хмільовський
Священик, псевдо: "Лаврівський", "Аксіос", "100", голова підпільної УГКЦ, член УГВР. Микола Хмільовський разом з о. Петром Петрицею та Теодором Ваньо (адвокат) вклали найбільше праці в організацію школи міста Золочева під офіційною назвою "Школа імені Маркіяна Шашкевича". Цей почин увінчався успіхом. На початку шкільного року в 1912 році. М. Хмільовський - людина високоморальна, авторитетна, колишній капелан УГА, щирий український патріот. Директором цієї гімназії у 20-их роках став М. Хмільовський.

Коментарі

  1. Поправка! До гасла"Гнат Стефанів" подано фото Миколи Дубаса, а до гасла "Микола Дубас" - фото невідомого.

  2. Дякою, Зенко, за спостережливість. Виправлено. :)

  3. Шановний пане Петре. А де така славна постать як Василь Пачовський? Історик, поет, кінодраматург, засновник об'єднання "Молода муза", січовий стрілець і просто великий патріот України. Народився в Жуличах на Золочівщині 12 січня 1978 року, помер 5 квітня 1942 року у Львові, будучи в цей час професором Львівського університету і президентом Спілки писименників Львова. Як можна про таку людину забути? З повагою, Зоряна.

  4. Пані Зоряно, ви подали цінну інформацію, дякую.
    Про Пачовських з Жулич згадано в розділі "З кагорти славних українців" цієї книжечки. Зокрема там йдеться про Марійку Пачовську:

    >> Марійка Пачовська - народилася 1925 р. в с. Жуличі Золочівського району Львівської обл., зв’язкова УПА на Тернопільщині. Її сестра Олена була репресована за зв’язок з УПА і вислана в Донецьку обл. на нестерпні роботи. Рід Пачовських продовжили сини отця Івана Володимир, внук Юліян ідва правнуки - Андрій і Василь, а також нащадки Ярослава Пачовського: син Нестор, внук Василь, правнук Ігор Пачовський. Наймолодша дочка отця Івана Пачовського - Марія загинула в лавах УПА в с. Чернихові Зборівського району на Тернопільщині в травні 1952 р.. На узліссі біля Чернихова на місці останнього бою вояків УПА з НКВД поставили її пам’ятник.

    Як бачимо, в абзаці згадано і про названого вами Василя Пачовського.

  5. Це хіба не про того Василя йдеться. Поету Василю Пачовському цього року виповнилося б 130 років, а тут якісь малолітні правнуки???

  6. Пане Петре, не можу знайти інформацію про відомого Українського адвоката, мецената, міністра економіки ЗУНР доктора Теодора Ваньо. Чи є в Вас якісь матеріали?

  7. У збірочці "Нариси з історії видатних постатей Золочівщини (І пол. ХХ ст.)" про Теодора Ваньо сказано наступне:

    >>Теодор Ваньо. Активний громадсько-політичний діяч Золочева і Золочівського повіту на Львівщині. Відомий як високоосвічений спеціяліст-юрист, громадянин міста Золочів і цілої Золочівської округи. Він був великим захисником інтересів і прав громадян на Золочівщині у І-й половині ХХ ст. Будучи великим патріотом України, він приклав чимало своїх зусиль у створенні народної школи “Рідна Школа” і української гімназії “Рідна Школа”. Перед приходом в Золочів радянської влади виїхав із Золочева. Подальше його перебування не встановлено.

    Нажаль, це все.

  8. Менш-більш вичерпну інформацію про життєвий шлях і громадську діяльність Теодора Ваньо читайте у книзі: Золочівщина: минуле і сучасне / Упоряд. М. В. Дубас. - Львів: В-во"Мс, 2006. 784с.,іл."_

  9. У книзі Золочівщина... рівним чином доволі інформації про поета Василя Пачовського.